Кожне місто нашої Батьківщини барвить величезною культурною спадщиною народів, що жили на її території. Саме вони зберігали таємниці історії і донесли до наших часів. Чарівне місто Полтава посідає друге місце в Україні за кількістю пам’яток архітектури та мистецтва.
Можливість відвідати це історичне місто довелося групі студентів з 1 по 5 курси Інституту філології, історії та мистецтв Кримського гуманітарного університету.
Кажуть, що не можна обійти усю Полтаву менш ніж за п’ять днів, але ми справедливо спростували цей вислів, бо поїздка тривала рівно п’ять діб – з 29 квітня по 3 травня 2012 року. Подорож була сповнена яскравими враженнями від самого приїзду на Південний вокзал й до прощання. Нам дуже пощастило: останні дні квітня і початок травня виявилися напрочуд теплими і сонячними, деякі студенти навіть встигли підсмажитися під привітним полтавським сонцем.
На в’їзді в місто одразу впевнено звертають на себе увагу домівки з червоної цегли. Виявляється, що саме в Потавській області знаходиться цегляний завод, який є основним постачальником цегли по всій Україні. Але це зовсім не означає, що в Полтаві всі будівлі однакові і нецікаві. Кожна архітектурна споруда приваблювала нас своєю красою і величчю, чи то Свято-успенский собор, чи, навіть будівля СБУ. Приємно було гуляти під зеленню дерев вулицями Луначарського, Петлюри, Леніна, відвідувати музеї: Літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка, Панаса Мирного, Музей-Садиба І. П. Котляревського, Музей історії Полтавської битви. Але найцікавішим і найбільшим за своїм інформаційним наповненням виявився Полтавський Обласний Краєзнавчий Музей. Це один із найстаріших музеїв України, експозиція якого на сьогодні складається з відділів природи, археології, етнографії, історії XIV - початку XX століття.
Колоритна українська мова, яку ми чули від мешканців міста, вразила своєю незвичною красою. Цікавим є те, що слова, які ми звикли вимовляти за літературними нормами в Полтаві звучать зовсім по-іншому. Наприклад, наголос самого регіону падає не на другий, а на третій склад (Полтащина). Слово «щепоть» за обіднім столом перетворювалося на «пучечку», а прикметники найвищого ступеня, взагалі зазнавали пікантних трансформацій: не найцікавіший, а самий цікавий.
Декому з нас пощастило мешкати у батьківському домі сучасної письменниці Світлани Пиркало. Саме від пані Надії (мати Світлани) ми дізнались про добру полтавську традицію: загадувати бажання під час куштування нових національних страв. А їх було достатньо: суп із цибулі, який подавали з сирними грінками, вареники з сиром, приготовані на парі: розміром з пиріжок. До речі, в Опішному, селищі неподалік Полтави, вареники називають пирогами. Одразу і не зрозумієш, поки не побачиш, чим тебе пригощають. Оце так цікавинка! А полтавські галушки, знов ж таки, зроблені на парі, їдять не виделками, а бузковими гілками. Надзвичайним видалось частування борщем в родині Пиркало, який має назву „добрий борщ”. „Добрий” – бо справжній український і дуже смачний!
Сповненою вражень була й подорож у Диканьку (хутір, в якому провів своє дитинство М. В. Гоголь). Там ми мали змогу побачити майже усі відомі церкви: Троїцька, Миколаївська та ін. В Опішному наша група відвідала музеї українського національного гончарства і навіть самостійно майструвала глиняний посуд. Неподалік від музеїв розташований салон-студія „Лялина світлиця”. Власниця салону, Олена Щербань, провела для нас майстер-клас з виготовлення ляльки-мотанки, яку кожен залишив собі на згадку. Надзвичайна весняна, молода природа селищ Полтави вражала своєю красою: бузковий гай, заснований ще князем В. П. Кочубеєм, діброва з величезними трьохсотлітніми деревами (до речі, стовбур, одного з таких дубів нашій групі вдалось обійняти лише взявшись за руки).
Передостанній вечір перебування в Полтаві, певно, залишиться в пам’яті кожного з нас, адже провели ми його за чашкою смачної кави в Мистецькій кав’ярні, де разом з музичним гуртом Євгена Янкевича (одним з організаторів поїздки) співали українські пісні. Такі зустрічі лише об’єднують українську націю, яка так любить ділитися враженнями та знайомитися з новими людьми, й бути постійно закоханою у свій край.
Мелодійна українська мова, доброзичливі полтавські мешканці, гостинність яких не має меж, надихали нас своєю енергетикою і все більше приваблюють в скарбницю живої народної рідної мови – Полтаву.
За неймовірну подорож до Полтави від усього студентського колективу висловлюємо велику подяку всім організаторам вдалої культурної події, особисто асистенту кафедри української філології і методики викладання Мокренцову Денису Сергійовичу. Нехай найкращі моменти цієї подорожі для кожного стануть найприємнішими спогадами студентського життя!